середа, 12 жовтня 2011 р.

Покрова Пресвятої Богородиці - покровителька козацтва

14 жовтня християни світу святкують день Покрови Пресвятої Богородиці. В Україні це ще й національне свято, тут відзначають День українського козацтва, а Українська Повстанська Армія обрала свято Покрови за День зброї. Чому саме так сталось? Зробимо короткий екскурс в минуле.

Традиційно Покрова на Україні належала до так званих двонадесятих свят, себто великих. У багатьох селах на її честь святкували й освячували храми, оскільки Покрова вважалась не тільки народно-релігійним, а й національним святом.

На честь цього празника в Україні зведено чимало сіл. Одне з таких - Покровка , що в Очаківському районі на Миколаївщині. Засновано воно козаками і чумаками в XVII ст. на Кінбурзькій косі - найпівденнішій точці, де омиває берег Ягорлицька затока.
То була, либонь, найтрагічніша сторінка в історії козацтва. Загартовані постійними військовими походами, звиклі з посмішкою на вустах дивитися смерті в очі, цього разу наші славні лицарі падали на коліна й ридали. То була їх остання ніч, коли вони навічно прощалися зі своєю матір'ю - Січчю Запорозькою. До цього їх змусила Катерина ІІ, котра остаточно знищила козацькі вольності й зруйнувала найдемократичнішу обітницю в Європі.
Намагаючись уникнути переслідувань і покріпачення та не бажаючи бути знаряддям царизму, значна частина козаків вирішила переселитись у пониззя Дунаю, де владарювали турки, й започаткувати Задунайську Січ. А поки що козаки вночі зійшлися до збудованої ними Січової церкви на честь Богородиці, щоб востаннє помолитися своїй покровительці, попрощатися зі своєю духовною святинею. Кожен з присутніх із сумом вчитувався в напис, що сяяв золотом біля царських врат: <Покрий нас чесним Твоїм покровом і ізбави нас від усякого зла>.
Ставши на коліна, козаки в скорботі переказували текст з празникового тропаря:
- Днесь, благовірні люди, світло празнуємо отінювані Твоїм, Богомати, пришестям і, спозираючи на Твій пречистий образ, покірно молимо: покрий нас чесним Творїм покровом і ізбави нас від усякого зла, молячи сина Твого, Христа Бога нашого, спаси душі наші.
Потім, узявши з собою ікону Покрови, тричі обійшовши церкву, і священник востаннє прорік рядки празникового кодака:
- Діва днесь предстоїть у церкві із ликами святих невидимо за нас молиться Богу, ангели з архиєреями покланяються, апостоли з пророками ликують, бо ради нас молить Богородиця Предвічного Бога.
Зі сльозами на очах вирушили в чужий край запорізькі козаки, несучи з собою образ святої Богородиці Покрови. Ця ікона супроводжувала й оберігала іх у далекій дорозі.
Чому, власне, образ Покрови так припав до вподоби запорожцям? Справа в тім, що Пресвята Богородиця була своєрідним символом і покровителькою не тільки козацтва, але й України. Ось чому на її честь 14 жовтня, себто на Покрову, на Запорожжі було освячено січову церкву.
Цікава історія пов'язана з цим святом. Виникло воно ще в Х ст. у Греції, на яку в цей час напали араби. Оточивши Константинополь, сарацини намагалися поневолити городян. 1 жовтня за старим стилем константинопольці зібралися на всеношну відправу до Влахернської церкви. Під час Божої служби святий Андрій Юродивий та його учень Єпіфаній побачили в горішній частині храму образ Божої Матері. Вона в оточенні сонму святих тримала над віруючими християнами омофор (покров, звідси Покрова) і молилася. Це видиво придало грекам упевненості в своїх силах, і вони відстояли незалежність. Чужинці вимушені були відступити. З того часу свято Покрови стало всенародним.
Оскільки в Київську Русь християнство прийшло з Константинополя, то відповідно було прийняте і свято Покрови. А з Влахернської церкви Богородиці дружиною Володимира Святославовича - Анною, що була сестрою візантійського імператора, в кінці Х сторіччя до Києва були привезені іменні ікони, яким приписувалось чудотворництво.
Таким чином, культ Покрови в Києві поширився досить рано. Він замінив найшанованіше божество дайбожичів - богиню родючості Макош, якій в пантеоні Володимирових богів належало одне з найпочесніших місць. За свідченням багатьох вчених, зокрема Б. Рибакова, наші пращури відтворювали Макош на рушниках, що призначалися для весняних обрядів. Її зображували із зведеними вгору руками - <мовби молить небесне божество зросити дощем поорані й запліднені зерном поля>. Ці сюжети використовувалися і для відтворення заступниці роду - Берегині. Коли Покрова остаточно замінила своїх попередниць, жінки зробили Богородицю і покровителькою рукодільництва, насамперед вишивання.
Уперше, якщо можна так висловитися, національний культ Богородиці увічнив Ярослав Мудрий при будівництві святої Софії та церкви Благовіщення на Золотих Воротах у Києві. Своєрідним символом національної опіки є величава запрестольна мозаїка Матері Божої Оранти в Софії, на якій Марія, звівши руки вгору (як колись Макош), просить благословення своєму народові. В конусі над нею багатомовний напис: <Бог посеред Неї і не порушиться, помагає їй день-у-день>. Це єдине найдавніше зображення Богородиці, що дійшло до нашого часу.
Найбільшої популярності культ Покрови Богородиці досяг у XVII-XVIII ст. Один з проповідників козацької України - ректор Києво-Могилянської колегії Іоаникій Галятовський у 1665 р. видав у Львові книгу казань про чудеса Богородиці - <Небо новоє>. Згодом (1676 р.) з'явився інший збірник оповідань - <Скарбница потребная, или чудеса Пресвятой Богородицы>, присвячений гетьману Самойловичу, зі згадками в передньому слові про українське козацтво.
Найактивніше будівництво церков та іконописання, пов'язаних з Покровою, припадає на добу гетьманування Івана Мазепи. З-поміж сімнадцяти церков, що були збудовані в Києві, три носили ім'я Покрови. Одна з них - при трапезній Пустинно-Миколаївського монастиря (1690 р.) - зведена ктиторством Мазепи.
При виготовленні ікони Богородиці місцеви богомази широко використовували прообрази реальних осіб: Мати Божа тримала під своїм покровом Б. Хмельницького, І. Мазепу, єпископів, а згодом - польських королів та російських царів. Скажімо, 1709 р. для Покровської церкви Переяслава виготовлено запрестольну ікону, котра нагадувала картину з світського життя, - Святий Роман зображений в оточенні Петра !, Катерини ІІ, Феофана Прокоповича, Івана Мазепи та його небожа - переяславського полковника Івана Мировича. На іншій, що зберігається в Київському музеї українського мистецтва, Мати Божа, зображена з короною на голові, розкішним, коштовно оздобленим плащем покриває гетьмана Хмельницького, єпископа Сильвестра і царя Олексія Михайловича, під час володарювання якого підписано Переяславську угоду.
На Запоріжжі культ Покрови з'явився значно раніше, ніж у Гетьманщині, й був суголосний з національними стремліннями. Першу церкву на честь Покрови козаки збудували 1659 р. в Чортомлицькій Січі. Як стверджує Д. І. Яворницький, за час існування Січі на Запоріжжі було тринадцять церков Покрови Богородиці. Тут культ Богородиці високо запошанувався, оскільки її покровительство цілком узгоджувалося з визвольним рухом.
Серед народу свято Покрови мало значно ширший, ніж церковний, ареал дійств. Слушно з цього приводу завважив митрополит В.Липківський: <Ясно, що українці святкують в це свято не історичну допомогу Божої Матері Царгородові (в грецький календар, як не дивно, це свято введено тільки після Другої світової війни - В. С. ), а святкують щось інше, далеко рідніше й вартісніше для душі християнина, більш загальне, духовне...>

Покровонько, покровонько, покрий мою головоньку.

Жінки вважали свято Покрови своїм. Особливо його чекали заручені юнки чи ті, які сподівалися на сватів. Адже від Покрови до Пилипівських заговин ( 27 листопада ) усюди справляли весілля. Це підтверджують і численні народні прислів'я - "Прийшла Пречиста - несе старостів нечиста, а прийшла Покрова - заревіла дівка, як корова"
У цих прислів'ях, позначених м'яким українським гумором, відбиті одвічні дівочі бажання - вийти заміж, народити та виховати дітей. Відтак дівчата звертались до своєї покровительки з молитвами та примовляннями.
В народі існує безліч легенд про ге, як ощедрює Покрова дівчат своєю ласкою. Вона милостива до тих, хто слухався і шанував батьків, переймав неньчину науку до праці, охайності, підтримував духовну чистоту. Ці легенди збереглися в народній пам'яті. Вони носять моралістичний характер у них віддзеркалюють повчально-виховні настанови до ідеалізованого образу жінки, як охоронниці родинного життя.
І останнє. У 1615 році на Покрову, Галишка, знана, як Лизавета Гулевичівна, укладає заповіт, в якому мовиться, що вона дарує свої спадкові землі на Подолі, себто нинішню Контрактову площу, з усіма будівлями Київському братству - найосновнішому осередку національної культури, аби в такий спосіб підтримати його. В дарчій, зокрема, обумовлюється, щоб на цій землі були збудовані монастир, шпиталь для покалічених у боях козаків і школа до якої, за бажання фундаторки, мали приймати дітей усіх станів. Таким чином, навчальний заклад одчинив двері талановитим дітям із найбідніших верств. Згодом тут навчався і Григорій Сковорода.
За матеріалами сайту ГРОМАДА

Немає коментарів:

Дописати коментар